Республіка Китай, або Китайська Республіка (нам більш відома як Тайвань) — це острівна країна в південній частині Східної Азії. Україна з Тайванем має обмежені дипломатичні стосунки на державному рівні. Проте, останніми роками стосунки між Україною та острівним Китаєм переходять на новий рівень.
Ми поспілкувалися зі Світланою Призинчук, директоркою сходознавчого видавництва «Сафран» про історію Тайваню, літературу країни, культурні місточки між Україною та Китайською Республікою.
Я розпочну з опису нашої співпраці з тайванським книговидавництвом. Ми почали думати і планувати співпрацю з Тайванем ще в доковідні часи, а саму співпрацю розпочали у 2020 році.
Ми видали два твори з сучасної літератури. Перший — «Історії Сахари» Саньмао. Це культова тайванська письменниця середини 70-х років, і її книга є, мабуть, найбільшим бестселером нашого видавництва, оскільки у світі продано близько 15 мільйонів примірників цього видання. Саньмао дуже відома не тільки в Тайвані, а й у всьому регіоні.
Також ми видали «Хроніки поцуплених роверів» Ву Мін’ї. Це єдиний твір сучасного тайванського письменника, виданий в Україні. Ву Мін’ї є одним з найтитулованіших письменників Тайваню, його твори, включно з «Хроніками поцуплених роверів», отримали багато премій, зокрема літературну премію Тайваню, і були у довгих списках Міжнародної Букерівської премії. У лютому під час моєї робочої поїздки до Тайваню, я мала можливість особисто познайомитися з ним і поспілкуватися. Він надзвичайно цікавий письменник, інтелектуал, який підтримує Україну та українців. «Хроніки поцуплених роверів» це роман про пам’ять, війну, національну самоідентифікацію — теми дуже суголосні українським читачам.
Зараз ми працюємо над кількома новими проєктами. Влітку плануємо видати роман «Місто привидів» Кевіна Ченя, одного з найвідоміших письменників Тайваню. Цей твір вже перекладений і виданий у багатьох країнах світу та отримав багато премій. Ми також продовжуємо працювати з маньхвою і придбали нову серію про чай від тайванської авторки, над якою зараз працюємо.
Офіційною мовою в материковому Китаї є мандаринський діалект або мандаринська мова. У 1949 році, коли Ґвоміндан, партія, яка керувала Китаєм до 1949 року, програла, 2 мільйони китайців, включно з представниками цієї партії, переселилися на Тайвань і принесли з собою мову. Таким чином тайванський стандарт мандаринської став офіційною мовою і в Тайвані.
Але історично склалося так, що ще багато століть тому на острів Тайвань переселялися китайці з інших провінцій, насамперед з провінції Фудзянь. Ця провінція розташована на материку і відокремлена від Тайваню Тайванською протокою. Відповідно ці переселенці розмовляли міньнанським діалектом, який з часом отримав назву тайванська мова. Цей діалект також відомий як хоккієн.
Особливо старше покоління досі говорить тайванською мовою. В Тайвані багато офіційних мов, але тайванська мандаринська дуже поширена, і молодь особливо в столиці Тайбеї переважно говорить цією мовою. Важливо додати, що найбільшою різницею з мандаринською, яка є єдиною офіційною мовою КНР, є використання в Тайвані традиційних ієрогліфів.
Починаючи з 50-х роках ХХ ст., під час правління Мао, в Китаї почали спрощувати свою ієрогліфіку. Комуністична влада прагнула підвищити освіченість населення, оскільки традиційні ієрогліфи були дуже складними, ними володіли переважно освічені верстви населення: аристократія, чиновники, багаті люди та торговці, які могли навчати своїх дітей. Основна ж маса населення не володіла ієрогліфами через складність та тривалість навчання.
У спрощених ієрогліфах бачилася можливість зробити письмо доступнішим і легшим для вивчення. Втім, в Тайвані продовжують використовувати традиційні ієрогліфи, які є набагато складнішими. Вся тайванська література написана традиційними ієрогліфами і це є основною різницею між письмом у Тайвані та материковому Китаї.
Спочатку наш фокус був на сучасній літературі Тайваню, але згодом ми почали видавати й мальописи (маньхву). В Україні зараз набирає популярності японська манґа, але в Тайвані також є своя манґа, вона називається маньхва. Ми стали першим видавництвом в Україні, яке почало видавати ліцензовану тайванську маньхву. Вона відрізняється від японської, має свої особливості, але теж є чорнобілими мальописами. Ця серія тайванських коміксів стала у нас дуже популярною. Ще три авторки, представлені на нашому сайті, є саме художницями та авторками цих мальописів. Особливістю тайванської маньхви є те, що автори створюють повністю всю серію — від сюжету до мальовки. Це мистецькі твори. Ми дуже цінуємо співпрацю з молодими тайванськими авторками.
95 % якщо не 99% українських китаїстів, сходознавців, навчалися в материковому Китаї, включно зі мною. Відповідно, всі вони вчилися на спрощених ієрогліфах, які використовуються в материковому Китаї, і які значно легші.
Коли ми почали працювати з тайванською літературою, для нас це стало великим викликом. Потрібно було знайти перекладачів, які погодяться працювати або які є достатньо сильними філологами, щоб розуміти традиційні ієрогліфи. В наших університетах викладають китайську літературу, і, звісно, певна частина наших китаїстів володіє традиційними ієрогліфами, оскільки до середини ХХ століття вся китайська література була написана саме ними.
Однак серед молодого покоління, наприклад, такого як я, більшість навчалася на материковому Китаї і не володіла традиційними ієрогліфами. Тому нашим перекладачам потрібно було додатково вивчати традиційні ієрогліфи, щоб працювати з ними. Іноді можна попросити тайванських партнерів надати манускрипти зі спрощеними ієрогліфами, але це не завжди можливо, в основному таке можливо, якщо певна книга була видана в КНР і адаптована.
Існують програми, які можуть перевести традиційні ієрогліфи на спрощені, та для якіснішого перекладу потрібно володіти традиційними. Щодо кількості спеціалістів — їх дуже мало. Наше видавництво єдине в Україні, яке робить прямі переклади тайванської літератури. Є ще кілька видавництв, які купили гонконську або тайванську маньхву, одне з них також звернулося до нас за спеціалістами, бо знайти фахівців, які погодяться на таку роботу, складно.
На ринку ми з 2019 року, завоювали довіру наших перекладачів і експертів, і намагаємося видавати якісні книжки. Ми спеціалізуємося виключно на прямих перекладах зі східних мов, ніколи не перекладаємо через мови-посередники, як англійська. Відповідно, ми не можемо видавати багато книжок фізично. Тому наш каталог невеликий. Ми маємо індивідуальний підхід і дуже цінуємо наших фахівців. Ми підтримуємо їх, цінуємо їхню працю, бо вони — наш головний актив.
Тайванська література є більш диверсифікованою, зокрема через наявність ЛГБТ-тематики, активне опрацювання історичної спадщини, особливо другої половини ХХ століття, таких подій, як культурна революція тощо. Але ситуація складніша, ніж здається на перший погляд.
По-перше, Тайвань став на демократичний шлях лише у 1987 році. До того часу на острові панував тоталітарний режим під проводом Чана Кайши. Протягом так званого «білого терору» партія Ґвоміньдан проводила жорстокі репресії, зокрема проти інтелігенції та місцевого населення. Протягом 38 років в Тайвані офіційно діяв режим військового часу та була запроваджена сувора цензура. Наприклад, у 60-х роках був період розквіту коміксів, але потім відбулася сильна хвиля репресій і ця хвиля занепала. Лише у 1980-х роках почалася демократизація, яка дуже змінила країну. Зараз Тайвань займає перше місце за індексом демократії в Азії та десяте місце — у всьому світі.
Цензури тут давно не існує. Тож сучасна тайванська література дійсно дуже різноманітна. А китайська література в КНР відчуває вплив цензури. Незважаючи на деяке покращення ситуації у певні періоди, наприклад, під час так званої «відлиги» (в той час я жила в Китаї), свобода слова та доступ до інформації залишаються обмеженими. Важливі історичні теми такі як культурна революція або події на площі Тяньаньмень заборонені до обговорення. Тайвань має складну історію. Багато хто вважає, що він одразу став демократичним, але це не так. Ми хочемо видати книгу про історію Тайваню, щоб краще зрозуміти цей складний процес. Тайвань має різноманітне населення, включаючи автохтонні народи, які належать до австронезійської групи. Це також впливає на їхню сучасну ідентичність.
Ще одне важливе питання — це офіційна назва Тайваню, яка наразі є «Республіка Китай». Після 1949 року китайці, які втекли на острів, становили лише третину населення. Та більшість тайванців не ідентифікують себе з материковим Китаєм. Це певним чином перегукується з Україною, де старше покоління іноді ностальгує за Радянським Союзом, тоді як молодь більше ідентифікує себе з сучасною незалежною Україною.
Тайванці видали «Браму Європи» Сергія Плохія, це важливий момент. Однією з перших книжок у них були промови нашого Президента. І вони були дуже популярні там насправді. Я знаю, що наразі готується антологія української літератури. І це надзвичайно важливо, оскільки це велике двотомне зібрання, яке вперше взагалі представить українську літературу тайванському читачу. Тобто, вони в цьому плані рухаються, потроху, але все одно вони зацікавлені Україною. Під час робочої поїздки в Тайвань я це відчула, оскільки давала багато інтерв’ю. Наприклад, вийшов матеріал в «The Reporters» найвідомішому незалежному медіа Тайваню. Це великий матеріал про Україну. Про те, чому під час війни ми видаємо книги, працюємо, розвиваємося. Вони захоплюються тим, в першу чергу, що ми навчилися жити під час війни.
Щодо питання невстановлених дипломатичних зв’язків, то я і мої колеги, розуміємо, що ми однозначно маємо розвивати економічні та культурні зв’язки. У нас немає наразі офіційної політичної співпраці, КНР впливає на наші відносини. Але в України є можливість, як і в 70 інших країн, мати свої культурні та економічні представництва. Розвивати всі інші напрямки, яких дуже багато. Наразі крім перекладів книжок активно розвивається кіно. Ми показуємо їх стрічки, вони наші. Наприклад, Тайванський міжнародний кінофестиваль, присвячений правам людини (The 2023 Taiwan International Human Rights Festival), відкрився фільмом української режисерки-документалістки Аліси Коваленко «Ми не згаснемо».
Нам є над чим працювати. Головне зацікавленість обидвох сторін. Якщо українці будуть цікавитися іншими культурами, є шанс що інші країни будуть цікавитися і нашою спадщиною.
Інтерв’ю провела Катерина Алексєєнко для порталу БФ «Бібліотечна країна»
https://livelibrary.com.ua/
Наш сайт використовує Cookie для поліпшення користувацького досвіду. Продовжуючи використання цього веб-сайту, ви приймаєте наші умови викладені в Політика Cookie.
