Про «Джвандзи»

У теперішній момент, коли український голос звільняється від колоніального ярма, веде активні пошуки нових форм та способів висловлення пост-геноцидного досвіду, а українська література виборює собі право на повноцінність (об’єктивно безсумнівну) у широкого кола читачів, якім було прищеплено російськомовність, неможливо переоцінити важливість перекладацької праці. З огляду на це, можливість «почути» голос китайського філософа доханьських часів, є безцінним даром. Трактат «Джвандзи» це своєрідний спільний знаменник для безлічі напрямків філософської думки. Протягом декількох тисячоліть становлення китайської художньої традиції цей текст був співбесідником для китайських поетів та письменників, а за нових часів, коли спадщина китайської давнини стала приступною для всього світу, образ «філософа-метелика» став знаковим символом першого ряду в тезаурусі планетарної культури.

Унікальна якість перекладу, виконаного Вон Гаком, полягає в успішному поєднанні творчо-художнього та прискіпливо-наукового підходів, завдяки яким зникають накриття, які істотно утруднюють осягнення філософії «простих образів» Джвандзи. Оригінал на ранньому веньяні, перемежований коментарями, сьогодні приступний тільки для поодиноких фахівців, однаково чи їх рідною мовою є китайська, або будь-яка інша. Першим серед перекладацьких відкриттів Вон Гака слід назвати живі та яскраві образи персонажів, ретельний вибір дієслів та прикметників, увага до синтаксичної будови речень передає тонку іронічність та любов до максимально змістонасиченого та зворушливого образу, що є фірмовою ознакою поетики цього трактату. Ця риса винятково важлива в контексті полеміки між даосизмом та конфуціанством, вона проявляє засудження оповідачами «Джвандзи» конфуціанських категорій «ритуальності» та «повчальності», проявлене в зневажливому зображенні Конфуція. Одним з кульмінаційних моментів тут є іронічне зниження образу фенікса, якому пропонується «не збивати з плигу» даоського мудреця.

Вагому роль в увиразненні образів персонажів трактату є смілива спроба поєднання семантичного та фонетичного принципів перекладу імен власних. Завдяки цьому Лаодзи іноді (коли цього вимагає оригінал) стає Старим Вуханем, а Конфуцій – Джонні. Серед героїв трактату Отаман Хмар, Безумний Кандзюба, Шкандиба Ван, Хвейдзи, Швень, Дітський, Л’є Юйков, Сюй Йов, Дзиджов Джибо. Цей принцип дозволяє досягти парадоксальної суголосності з прочитанням «Джвандзи» у сучасній масовій культурі: Ім’я відлюдника Сюя Вуґвея, передане через фонетичне калькування зберігає суголосність з персонажем «Панди Кунгфу», черепахою-наставником, образ якого є квінтесенцією саме «джвандзівського» даосизму, яка була б втрачена при семантичному перекладі «Нема Привіда» – «Чорна Черепаха».

Глибина осягнення категорій китайської філософії проявлена у виборі еквівалентів для центральних лексем даоської традиції, які як правило розглядаються як безеквівалентні: «дао» – «правда» «де» – «сила», «ян» – «яре», «їнь» – «озиме». Знайдено спосіб відобразити укоріненість китайської філософії в мовну картину світу, це ще одна стежка до «простоти», навіть інтуїтивності китайської філософії, яка втрачається без сліду при інших способах перекладу.

Лексичні експерименти, спрямовані на передачу екзотичності тексту, дозволяють зберегти присмак вищезазначеної «утрудненості» оригіналу, не вимагаючи безжально багаторічного студіювання, як це робить оригінал. Слова на кшталт «отхлань», «сирно», «плиг», «заглибний», «новоженець» виконують завдання, більше ніж просто переклад окремого тексту, вони актуалізують лексичне багатство української, збагачують активний шар сучасної лексики, актуалізують тривалу історію становлення української мови.

З огляду на вищезазначене, що є лише гранично стислим натяком на невичерпне море смислів та прийомів словесної гри, представлених у перекладі «Джвандзи», є очевидним те, що цей переклад, який подарував україномовному читачеві скарб, й дотепер приступний лише найталановитішим розумам, серед яких Фен Менлон, Оскар Уайльд, Лу Сюнь, Урсула ЛеГуїн, Мартін Хайдеггер, є не просто перекладом однієї книжки, а першим кроком, в якому закладено гарний фундамент для цілої серії перекладів китайської класики, та заявлене заснування школи китайсько-українського перекладу з виразно індивідуальним почерком.

Володимир Селігей, к.ф.н., доцент кафедри порівняльної філології східних та англомовних країн ДНУ ім. О.Гончара