Мандрівки Гімалаями

Як очевидно з назви, це збірка казок, які зібрав під час своїх подорожей чеський перекладач і редактор Мірослав Пошта. Видання призначене для дітей, сторінки повнокольорові з простими яскравими ілюстраціями. Починається книжка приповідкою-вступом. Надворі ніч, і малі послушники тайкома крадуться до житла старшого хлопця, щоб послухати його казки. Їх у книзі 33 штуки. Вони невеличкі, часто не більше, ніж на дві сторінки великим шрифтом. Деякі сюжети доволі схожі з уже знаними нам казками. Наприклад, казка «Про пастуха й лисицю» дуже нагадує історію про хлопчика, який кричав: «Вовк!», «Про двох дівчат і два дарунки» — про дідову дочку і бабину дочку, «Про піхви для ножа, наповнені цампою», «Про дівчину, яка вийшла за змія» — класичний сюжет про добру дівчину, яка пожертвувала себе чудовиську, а той виявився принцом.

Є також тут і Наґа — володар водяного царства, в якого неодмінно має погостювати добросердий герой. До слова, наґи — доволі відомі казкові істоти на Сході. Вони постають як божества або напівпожества. На вигляд це напівлюдина, напівзмія. Змія Волдеморта Наґіні/Наджині з «Гаррі Поттера» явно звідси бере своє коріння.

Також Мірослав Пошта зібрав чимало побрехеньок про місцевого трикстера дядечка Тонпу. Це лінивий чолов'яга, якому втім не бракує кебети. Він любить дурити зарозумілих, пихатих вельмож і багатіїв, які кривдять звичайних людей. Я поділяю любов укладача до цього персонажа, до нього просто пройнятися симпатією.

У номінації найдивнішої казки в мене боролися два номінанти: «Про хвоста, що вмів красти» і «Як яйце помстилося». Після останньої в мене стався флешбек до японської казки про зайця-самурая-месника, довелося віддати перше місце їй. Кармічна казка з дещо макабричним малюнком — «Кров із очей кам'яних левів». З усієї збірки чомусь сподобалася найбільше. Напевно, таки своєю прихованою макабричністю.

Про видання. Переклад, редактура — все чудово. Дуже сподобалося зшивання книжки, залишене без корінця. Легко розгортається на будь-якій сторінці і нагадує східні старовинні книжки. Усередині текст накладено на малюнок, який займає всю сторінку. Переважно, це читається нормально, але там, де малюнок неоднорідний, тобто де багато різних елементів на фоні, розбирати буває складніше. У кінці книжки є невеличкий словничок, який пояснює місцеву їжу чи казкових персонажів, а також є невеличка стаття про тибетський алфавіт — бонус для лінгвоманів.

З читацького блогу Росави