Закрити мобільне меню
Пошук по сайту
UA EN
Як пельмені гуртують родину. Інтерв'ю з Катериною Завертайло
12.02.2021 Інтерв'ю

Як пельмені гуртують родину. Інтерв'ю з Катериною Завертайло

Катерина Завертайло, авторка «Мурахи лізуть на дерево», 11 років прожила в Китаї та закінчила аспірантуру у Вухані – це місто весь світ знає як батьківщину коронавірусу. За її спостереженнями, китайці найбільше люблять їсти, пити гарячу воду та знайомитися з іноземцями. Під час перебування в Піднебесній наша співрозмовниця зібрала сотні рецептів та історій – найцікавіші кулінарні пригоди увійшли у книжку подорожей та рецептів «Мурахи лізуть на дерево» від видавництва «Сафран».

В інтерв’ю Катерина розповіла про китайські перекуси, чому котики та собачки все рідше потрапляють на стіл та традиційні пельмені на китайський Новий рік.

Чому вирішили писати про кухню Китаю?

— Хто ж не любить поїсти?! Скільки днів, місяців і років було витрачено на дослідження таємничої кухні цієї країни. Після повернення додому я засумувала за тими автентичними смаками, почала вкотре передивлятися цикл документальних фільмів про китайську кухню і вирішила, що це чудова тема для книги. Це свого роду монумент моїм кулінарним пригодам, щоб не забути жоден смак і не занедбати жоден спогад.

У книжці стверджуєте, що в української і китайської кухні є багато схожого та що ваша мама знайшла для себе там улюблену просту страву. Тобто, у пересічного українця, який потрапить в Китай, не буде значного культурного шоку від відмінностей у їжі?

— Мабуть, зараз людей все важче здивувати азійськими стравами: китайські, індійські, японські, корейські, тайські ресторани і кафе заполонили вулиці Києва. Перед поїздкою до однієї з екзотичних країн пересічний турист вже має деяке уявлення про те, що можна очікувати від місцевих кухарів. Крім того, сьогодні у багатьох магазинах можна знайти фунчозу, рисову локшину, соєві соуси та інші далекосхідні смачності зі справжнісінькими ієрогліфами на етикетках: китайська кухня стала доступнішою. Проте палітра смаків українців все ж не завжди готова до такої кількості спецій та червоного перцю, тому треба обережно експериментувати і шукати страви на свій смак.

Цікавими є ваші спостереження про місто Вухань. Новини показували його як осередок вірусів та ринків з кажанами. Однак насправді ж бачимо, що все не так. Наприклад, в цьому місті улюбленою й традиційною стравою є локшина жеґаньмянь; а ще там смачні печені хлібці. Які ще стереотипи про Вухань можете спростувати?

— Не так давно, коли я казала, що закінчила аспірантуру в місті Вухань, люди задумливо казали: «Пекін знаємо, Шанхай знаємо, навіть про Ґванджов чули, а про Вухань — ні!» Тепер, на щастя чи на жаль, про Вухань і його точне місцерозташування на карті Китаю знають абсолютно всі. Багато небезпечних хвороб виникло у різних країнах світу, це ж не означає, що поступово ми маємо зненавидіти увесь світ. Міфи та стереотипи народжуються і поширюються на безмежних теренах інтернету, але потрібно критично відноситися до будь-якої інформації і не поширювати чутки. Маю надію, що скоро про Вухань знову заговорять, як про велике університетське місто із щорічним цвітом сакури, на який з’їжджається подивитися увесь Китай, і як про місто-побратим Києва (на мальовничому березі Яндзи навіть є монумент Кия, Щека, Хорива і їхньої сестри Либідь).

Яку найнезвичнішу страву все ж довелося спробувати? Ви, наприклад, описували «рагу з драконом, тигром та феніксом» - чи наважилися самі щось подібне скуштувати?

— Ні, не наважилася. Серед усіх вищезгаданих тварин надаю перевагу лише «феніксу», тобто звичайній і зовсім не міфічній курці. Колись в одному з шанхайських ресторанів я дала шанс «смердючому тофу», який так вихваляли мої знайомі. Це ферментований соєвий сир, який смакує так само, як і називається. Вже не пам’ятаю, скільки літрів води я після цього випила, щоб позбутися легендарного присмаку у роті.

Останнім часом в Китаї вводять обмеження на певний вид їжі — зокрема на м’ясну продукцію (собаки, коти). Китайці дуже бережно ставляться до своїх традицій — а так їм доведеться відмовитися від певного пласту свого раціону. Як думаєте, чи зможуть такі обмеження бути ефективними?

— «Певний пласт свого раціону» звучить так, неначе китайці кожного дня якщо не на обід, то на вечерю точно споживають котика. Це не настільки поширені страви, як може здаватися. І багато китайців вже давно протестують проти споживання котів і собак. У сумнозвісному місті Юлінь проводиться фестиваль собачого м’яса. Щороку китайці підписують петиції і влаштовують демонстрації із вимогами скасувати це дійство. Декілька років назад в мережі поширилася історія про колишню шкільну вчительку Ян Сяоюнь, яка 2014 року витратила 150 тисяч юанів на викуп 360 собак та десяток кішок з фестивалю, а 2015 року — 7 тисяч юанів на порятунок ста собак. Але завжди лишаються люди по обидва боки барикад. Обмеження будуть ефективними тільки за умови заборони на державному рівні.

Чи є в Китаї феномен «студентської їжі»? Поділіться лайфхаками швидкого і дешевого приготування страв?

— На території кожного університету є декілька їдалень, там зазвичай і харчуються студенти. Вибір дуже великий, а ціни помірні. Крім того, в Китаї надзвичайно поширена вулична їжа, це теж дешево, сердито і різноманітно. Маленькі ресторанчики і кафе навколо навчальних закладів також пропонують смачні страви різних регіонів Китаю не за усі гроші світу. Студенти іноді купують собі у гуртожитки малесенькі рисоварки, в яких можна приготувати, що завгодно. Але це радше на випадки, коли голод нападає серед ночі і від нього треба якось відбитися. Серед китайців популярна і локшина швидкого приготування, копчені гусячі шиї, курячі лапи, мариновані овочі, але з точки зору китайської мами це перекус, а не повноцінний поживний прийом їжі.

У книзі ви пов’язуєте кожну страву з міфами, легендами, історичними фактами. Як збирали такий матеріал, на які джерела опиралися?

— Це художня література, статті, блоги, кулінарні книги, телевізійні програми, документальні і художні фільми, розповіді китайських друзів і професорів, які дуже люблять поговорити про китайську культуру під час їжі.

Наприкінці книжки ви подаєте рецепти. Як часто самі поза межами Китаю повертаєтеся до китайських рецептів?

— Якщо не кожен день, то через день. Бо у нашій сім’ї ми також маємо віддавати належне українській та індійській кухні. Страви без зірок Мішлена, але смачні у своїй простоті, бо до частування завжди потрапляє дрібка спогадів «як воно тоді було». Сплетення культур, смаків і світлої ностальгії додає особливого шарму і цікавості навіть нашому найбуденнішому дню.

Розмову вела Юлія Перекрест, для блогу Yakaboo

Поділитися icon facebook share