UA
Зазвичай в рубриці Скарби книжкової шафи я розповідаю про цікаві історичні, етнографічні чи культурологічні дослідження (переважно з жіночої історії). Але сьогодні в ній, здається, вперше дебютує першоджерело – класичний текст, що його вивчають історики, етнографи, культурологи, літературознавці і просто дрібні фанати, як ото я. А ще це буде найстарша книжка в моїй блогопрактиці (хіба що зберуся писати про класичну поезію – насправді, ні, оце вже навряд) – VIII століття як-не-як.
«Чайний канон» Лу Юя – це перший в історії людства трактат, присвячений одному з найпоширеніших у світі напоїв. Сама по собі книжка – абсолютний мастхев для чайоманів, оскільки вона дозволяє скласти уявлення про те, чим чай був для людей сивої давнини, як складалися чайні традиції і що лежить в основі чайної церемонії, коли люди вирішили, що чаєм можна лікувати хвороби і що вони думали про його смак. Але навіть зважаючи на таку культурну значущість цього тексту, чесно зізнаюся, я не чекала, що колись побачу його українською. Проте нещодавно створене сходознавче видавництво Сафран зробило нам такий несподіваний подарунок – не «просто» «Чайний канон», а ще й ошатному ілюстрованому та багато коментованому виданні.
«Канон» – це науково-популярний нонфікшен свого часу. Лу Юй докладно інструктує своїх читачів про те, в яких місцевостях росте найкращий чай, де шукати правильну воду (оці поради про воду виявилися неймовірно корисними для нащадків, хоча для нинішнього ока вони очевидні – з річок набирати подалі від селищ), які використовувати інструменти, як заварювати чай, як пити чай і чому радіти. Читання цієї книжки водночас викликає і захват, і зачудування. З однієї сторони – от жеж воно, рідне й знайоме! На моменті: «Юечжоуська порцеляна має барву зеленого нефриту, тому чай у ній має зелений колір» – я ледь не стрибала від радощів, бо якраз перед тим перекладала шмат тексту про селадонову кераміку кольору нефриту. З іншого боку, за неповні півтори тисячі років багато що змінилося. За часів Лу Юя чай не запарювали, як оце нині (сучасна китайська чайна церемонія – порівняно свіже надбання), а варили у казанах – з сіллю та приправами. Та й сам по собі чай на нинішні гроші був ближчим до пуерів – його зберігали пресованим у млинці і перед кожним вживанням розтирали.
Що «Чайний канон» буде приємним медитативним читанням з міцним пізнавальним елементом – я очікувала. Чого не чекала – так це впіймати в настільки давньому тексті шарм автора. Лу Юй одночасно здається допитливим науковцем (тут є бібліографічний розділ, якому можуть і сучасні спеціалісти позаздрити), суворим старшим товаришем (оті поради про вибір води, чаю, всього на світі), дуже практичною людиною («Казани зі срібла відрізняються чистотою, але це надмірні розкоші. Вони, безсумнівно, напозір дуже витончені та дуже чисті, але для довгого використання залізо все ж таки краще») та естетом із загострено-тонким відчуттям прекрасного. За таких обставин читання книжки перетворюється на віртуальне чаювання із цікавезним співрозмовником, котрий завжди має цікаву чайну анекдотку в кишені.
Бібліографічна складова – це окремий величезний плюс «Чайного канону». Лу Юй дбайливо зібрав всі актуальні на його час згадки про чай в літературі. Розділ«Історичні записи про чай» переповідає вірші, бухгалтерські книги, витяги про торгівельні оборудки, медичні трактати і легенди. О, легенди тут пречудові. Мені за старою феміністською звичкою найцікавіше було відчитувати те, що стосується жінок – і знайшлосяне так вже й мало цікавого.
Що привертає увагу:
Про це мій наулюбленіший витяг:
У «Житті старих людей округу Ґуанлін» записано: «За часів імператора Цзінь Юань-ді жила одна стара жінка. Вона щодня з самого ранкунесла на ринок повний чайник чаю на продаж. Багато людей купували її чай, але здавалося, щойого не меншало в чайнику ані на краплю. Усі гроші, які заробляла, вона роздавала по дорозі сиротам і жебракам. Декому це видалося дуже дивним і підозрілим, тому окружний суддя замкнув її до в’язниці. Тієї ж ночі стара з усім своїм чайним посудом вилетіла через вікно тюрми на волю».
Свободу чаюванню!
Екзотика й естетика, пізнавальність і чарівливість роблять з «Чайного канону» практично ідеальне приємне читання. А тут ще й українське видання прекрасне. По-перше, це чудовий coffee-table – шикарно видана й ілюстрована книжка, яка може стати чудовим подарунком (і банально прикрасити оселю). Ілюстрації Оксани Булькевич – це якесь неймовірне поєднання класики (мотивів, знайомих за китайськими акварелями і розписами посуду) та сучасності (легкий ухил в майже мультяшно-коміксовий наївізм). Деякі ілюстрації – казкові і милі, інші – фотографічно точні.
Інша особливість видання – розлогі коментарі ненабагато меншого за основний текст обсягу. У цих коментарях пояснюють тогочасні реалії, проводять паралелі із сучасністю, розповідають, що з традицій збереглося, а що відійшло у минуле, навіть перераховують найпопулярніші на сьогодні китайські чаї. Для знавців чайних традицій такі екскурси можуть здатися дещо надлишковими, а от для новачків інформація дуже корисна.
А ще це видання дає можливість «подивитися в обличчя» кільком жінкам, які стоять за цим проектом. Мені цього в більшості книжок не вистачає, і я щаслива, що хтось уже починає це робити. Країна має знати своїх героїнь, я серйозно! Дуже приємно, що український Лу Юй потрапив у настільки дбайливі руки. Мало яка книжка зроблена з такою любов’ю. А чай на це заслуговує.
Гарного чаювання!
Я вдячна видавництву Сафран, яке запропонувало мені прочитати цю книжку для огляду.
Vaenn's BookBlog
https://vaennsbook.blog/
Наш сайт використовує Cookie для поліпшення користувацького досвіду. Продовжуючи використання цього веб-сайту, ви приймаєте наші умови викладені в Політика Cookie.
