Піднебесні пісні. Поетичні переклади Ярослави Шекери

У червні 2019 року з життя пішла китаєзнавиця, перекладачка, поетеса Ярослава Шекера. Аби вшанувати її пам’ять видавництво «Сафран» вирішило створили повне зібрання її поетичних перекладів з китайської. Так у 2020 році й з’явилася книга «Піднебесні пісні. Поетичні переклади Ярослави Шекери». А що коло її зацікавлень було дуже широким, то це видання стало такою собі стислою історією китайської поезії — від фольклору часів династії Джов (1046-256 роки до н.е.) — до поетичних експериментів ХХ століття.

Починається книга з перекладів віршів з «Книги пісень» («Шидзін», VII ст. до н.е.) — першої збірки фольклорних пісень у Китаї. Вона складається з літописів, балад, пісень про кохання і про війну, сезонних пісень тощо, розділених на три розділи: «Звичаї царств», «Оди» і «Гімни». Кожен з розділів має свої теми, емоційну атмосферу і засоби художнього зображення. Так у «Звичаях царств» ми читаємо щирі й душевні ліричні народні пісні; «Оди»розповідають про служіння правителю, військові походи, бенкети іжертвопринесення, прославляються доброчесність і геройські вчинки правителів; у «Гімнах» зібрані зразки пишних храмових співів на честь предків і духів, що відображають різноманітні явища духовного і соціального життя Китаю. «Книга віршів» — своєрідна енциклопедія китайської древності, що не лише розповідає про реалії життя тогочасних мешканців Піднебесної, а й розкриває їх почуття.

У парі ластівки ширяють ген у сині,
Невпинно й легко крилами тріпочуть.
Моя сестра одружується нині —
Її на міста край провести хочу.
Стою, дивлюсь — не бачу в далечіні,
І сльози проливаю, наче дощ.

Містять «Піднебесні пісні» і уривки з творів знаменитого китайського «поета-патріота» Цю Юаня, на честь якого донині у Китаї дають державний вихідний і влаштовують змагання човнів-драконів. Цю Юань, що жив наприкінці періоду Джаньґво (Боротьби царств, 475-221 роки до н. е.), вважають засновником напрямку індивідуальної, авторської поезії Китаю. Про його смуток за долю Батьківщини, яку він був змушений покинути, оповідає поема «Лісао» («Скорбота вигнанця»).

О нудьга і печаль! Я блукаю, згубивши надію,
Мене міцно зв’язала облудлива дійсність жорстока.
Щоб душа розчинилась моя, краще вмерти спокійно,
Ніж у ницім житті забруднити душі чистоту.

В поемі «Питання до Неба» Цю Юань задає небу 172 запитання з таких сфер, як астрономія, географія, філософія, тощо, відображаючи його сумніви щодо традиційних поглядів і прагнення досягти істини.

Ніч і день, темінь-світло —
Їх визначив хто?
Всі туманні ще óбрази —
Як їх пізнали і хто?
Темінь-світло
Родилися як і коли?
Їнь і ян поєднали тріаду в собі —
Щó тому є причиною? Зміни які?

А от Тао Юаньміна, що жив у другій половині IV — першій половині V століть, вважають першим у Китаї «поетом-відлюдником». Той добровільно свого часу покинув державну службу, розчарувавшись у непутящих правителях, аби «повернутись до полів і садів» і знайти там душевний спокій.

У житлі й на подвір’ї мирської нема метушні,
У порожніх кімнатах удосталь я спокою маю.
Я чиновником довго у клітці пташиній пробув,
Нині знову з природою — вже на віки! — поєднаюсь.

Значна частина перекладів «Піднебесних пісень» належить до періоду династії Тан (618-907 роки), під час правління якої вміння писати чутливу поезію відкривалошлях на державну службу. То ж не дивно, що до столичного міста Чан’ань (сьогодні — Сіань) стікалися поети зі всієї імперії. Вони складали вірші на найрізноманітніші теми: красу природи, неприступність прикордонних фортець, військовий героїзм, щастя й біди народу. Були серед них і знамениті «поет-романтик» Лі Бай та «поет-реаліст» Ду Фу — мабуть, найбільш знамениті китайські поети усіх часів.

Лягло перед ліжком та й місячне сяєво пізнє.
Здається, то землю окутала інею риза.
Я голову вгору — дивлюся на місяць яскравий,
Схилився — і думи про милу Вітчизну.

(Лі Бай, переклад Ярослави Шекери)

Вітер зривається в небо високе, і мавпи горлають — неспокій;
Птахи білясті на острові, дивно блищить золотого піску пелена...
Чую свист вітру у кронах — незміряне море дерев піді мною;
Води Яндзи хутко мчать, клекотять і бушують до дна.
На чужині я, далеко від дому, стрічаю зажурену осінь...
Довге життя і до біса хвороб; в самотині на вежу гінку підіймаюсь.
Біди йгіркоти обсіли; і паморозь тихо вляглася на скроні...
Вельми пригнічений: не до снаги навіть склянка слабкого вина.

(Ду Фу, переклад Ярослави Шекери)

Окремий розділ «Піднебесних пісень» присвячений поезії династії Сон (960-1279 роки), що продовжила і розвинула поетичні традиції танської епохи. Саме в цей час жили останні яскраві представники китайської класичної поезії, зокрема,«відлюдник зі східного схилу» Су Донпо або ж Су Ши. Найвідоміші його поеми, написані у жанрі ци. Раніше цей жанр пов’язували тільки з романтичними й любовними переживаннями. Су Ши ж додав до них свої філософські міркування й думки про долю простого народу та збагатив витонченими метафорами.

Коли ясен місяць з’явився у світі оцім? —
Здіймаючи келих, запитую небо я синє.
Не знаю, в палаці небеснім святім
Який-то вже рік завітає увечері нині?
Як хочу я вітер всідлати, додому вернуть!
Та острах пойма: у хоромах з нефриту отих
Так високо — холод не витримаю верховинний!
Здіймаюсь у танець — і грає прозориста тінь,
На небі не краще, ніж в нашому світі низиннім!

Закінчується книга «Піднебесні пісні» перекладами китайської поезії XX століття, яка в цей період вирвалася за рамки класичних канонів, заговорила новою мовою й про нові сенси.

Листки дідуганам-деревам
квітневі тонкі черешки принесли,
Мені — лиш неспокій років.
О море, за вітром у даль
відпливло моє біле вітрило!

(Дай Ваншу, переклад Ярослави Шекери)

Після виходу книги, «Піднебесні пісні» отримали чимало схвальних відгуків від читачів, зокрема, і від колишніх колег Ярослави Шекери. Одна з них, українська китаєзнавиця та перекладачка Надія Кірносова, розповіла нам про свої враження від книги:

«Зі сторінок книги «Піднебесні пісні» перед українським читачем постає особливий світ – світ, витворений думкою китайських поетів протягом тисячоліть, світ, у якому розкривається досвід непересічних стосунків людини і природи, людини і людини. У представлених тут поетичних перекладах Ярослави Шекери простежується бажання пізнавати глибину цього світу – світу китайської поезії, й передавати її (власне, перестворювати) в іншому культурному контексті – українському. Це виявляється можливим через увагу до найменших дрібниць у тексті, через увагу до контексту і через ретельну роботу з українським словом. У результаті книга стає чудовою можливістю поспілкуватись із віддаленими в часі й просторі людьми, яких наблизила до нас своєю працею Ярослава Шекера».

Олександр Николишин, для української редакції Медіакорпорації Китаю