У цій історії я дійсно поєднала ті елементи, які цікавлять особисто мене, як-от ґо, манґу, буддизм і котиків.
До того ж, в історії розвитку ґо і манґи є багато спільного: у Тайвані обидві ці сфери безперервно розвиваються і вдосконалюються, однак їхніх шанувальників стає дедалі менше. Навіть якщо у майбутньому і ґо, і манґа зникнуть, важливо те, що наразі поціновувачі обох цих галузей можуть добряче насолоджуватися ними і продовжувати їх вивчати. І цього достатньо.
«Жити в теперішньому» — це одна з важливих ідей у буддизмі, який зокрема наголошує й на «власному шляху самовдосконалення». Суть цієї думки полягає у тому, що з усіма переживаннями і турботами людина може дати собі раду лиш сама, сторонні не здатні докластися до їх вирішення. Тому я й хотіла зобразити у своїй маньхві, як взаємодія двох людей врешті стає їх спільним «шляхом самовдосконалення».
В університеті я здобувала спеціалізацію з фізіотерапії та китайської літератури. За першим фахом я нині і підробляю, також навчаю грати в ґо, аби мати можливість і надалі займатися маньхвою. Якби я не могла стати авторкою маньхви, то в фізіотерапії я б теж не працювала, а обрала би викладацьку діяльність: я навчала б грати в ґо, малювати, або викладала б літературу – творчість стала би моїм хобі.
Мені завжди дуже подобалася японська манґа. Я ж колекціонерка — маю більше десяти тисяч томів. Останні тайтли, які я читала — «Орбіта: про рухи землі» (ромаджі — «Chi: Chikyū no Undō ni Tsuite»), «Смакота в підземеллі» (ромаджі — «Danjon Meshi»), «Сага про Вінланд» (ромаджі — «Vinrando Saga»), «Небесна омана» (ромаджі — «Tengoku Daimakyō»), «Історії наречених» (ромаджі — «Otoyomegatari»), «За хмарами на північний-північний захід» (ромаджі — «Hokuhokusei ni Kumo to Yuke»).
Мені подобається грати в ґо ще з дитинства, тож якщо я маю вільний час — можу грати хоч цілий день. Також люблю прогулюватися пішки: буває, за один раз можу пройти більше чотирьох годин.
Дуже дякуємо за ваші чудові історії!
Питання для інтерв’ю пана Юрія з UA Geek