«Джвандзи» – література, яка нас визначає

Є книги, якими ми насолоджуємося, які нас розважають та захоплюють, але також є той пласт літератури, який нас визначає. Платон описував це через алегорію про печеру, а Умберто Еко називав антибібліотекою.

В китайській літературі цим твором є «Джвандзи». Книга, яка лишається загадковою не лише для Західного Світу, але також у межах свідомості східних народів.

Мабуть, саме тому вкрай важко написати до неї бодай частково об’єктивну рецензію. Це той твір, який ні з чим іншим не порівняєш, бо попри те, – як би це пафосно не звучало! – що у ньому можна знайти усі свої думки, побачити відображення потаємних рефлексій і немовби на мить торкнутися незвіданого й таємничого, але водночас він не є схожим ані на що інше, немовби нагадує, що довкола ще скільки манливих таємниць життя та потойбіччя.

Як на мене, цю книгу доречніше читати через призму розуміння того, що вона складається з:

• Частини, яку ти цілковито розумієш, завдяки тому досвіду, який уже надбав. Такі моменти викличуть усмішку через безпосередність сюжетів та пояснень.
• Уривків, які резонують із сучасністю, про швидкоплинність на суб’єктивність сприйняття життя.
• Частин, які будуть гостро апелювати до саме тебе, тут усе вельми індивідуально, наведу лиш цитату, яка вразила мене: «Найбільша Правда не виправдовує, найбільша промовистість не промовляє, найбільша ласка не ластиться, найбільша простота не спрощує, найбільша хоробрість не храбрує. Правда напоказ – невлучна, мова на доказ – неслушна, постійна ласка – безчинна, чиста простота – підозріла, хоробрість без приязні – безсила. Ці п’ятеро не мають кутів, але їх хочуть ставити руба. Тому довершені ті, хто може встояти поміж незнаного».
• А також того загадкового й магічного, що чекає попереду, до цієї когорти належать оповідки, які на перший погляд є дуже суперечливими за своїм змістом.

Найцікавішим є те, що наповнення цих категорій буде неодноразово мінятися читачем протягом усього життя.

Власне, саме ця дилема апелювання до суб’єктивних почувань через універсальні сюжети чи до універсальних колективних емоцій щодо суб’єктивного досвіду й зумовила піднесення цього твору до класичного канону та зберегла його актуальність й донині.

Це видання безумовно оцінять як дипломовані сходознавці (власне, особисто мені значна кількість ремарок подеколи м’яко натякнула на ще незнайомі царини та прогалини в знаннях з етнокультурології Сходу, а почасти дорікнула й окреслила віхи подальшого розвитку), так і пересічні читачі, для яких китайська література лишається неосяжною площиною, адже у цьому виданні зібрано шалений об’єм відомостей з вірувань, міфології, побуту та філософії Піднебесної.

Моєю єдиною рекомендацією майбутньому власнику цієї книги є відкривати її навмання у хаотичному порядку й спробувати зафіксувати свою власну реакцію-потік думок, так можна дізнатися багато цікавого про себе ;-)

Олена Тимошенко, Шанхайський Університет