Легке й приємне чтиво. У книжці знайшов доволі побіжний, однак цікавий огляд китайської кухні. Текст суто неформальний, і це зовсім не кухарська книга, а радше довільні спогади, об’єднані тематично. Саме через формат і невелику глибину історичної та кулінарної інформації мені важко комусь порадити «Мурахи лізуть на дерево». Бо читач мусить, як я, знати про Китай мало та водночас бути зацікавлений темою. Але якщо ці дві умови виконані, беріть сміливо. Тим паче, що в додатку таки є кілька підсильних українцеві рецептів. Наостанок, безвідносно якості книжки, хочеться трошки побурчати й зробити зауваження автору: не хмиз (калька з рос. хворост), а хрусти чи вергуни (якщо кручені), і не гарбуз-горлянка (калька з рос. тыква-горлянка), а просто тиква (та що лат. Lagenaria). Баштан повний хибних друзів перекладача. Сподіваюся, у перевиданнях виправлять ці два русизми.

Якщо хочете дізнатися все і більше про китайську кухню, вітаю, ця книга чекає вас. Вичерпна, душевна, ще й з фотографіями та рецептами позаду (а рецепти такі, що їх правда можна приготувати! Без “трьох пір’їн фенікса” і “пів чайної ложечки крові дракона”, я серйозно. Максимум соєвий соус треба купити, де ви таке бачили?!). Особисто для мене ця книга — надзвичайно дивний досвід, бо я водночас ностальгувала за їжею, яку любила їсти в Китаї (хот пот! молочний чай! португальські тарталетки! шашлички з баранини — каюсь, той стріт фуд млинець з яйцем!…), з цікавістю прочитувала історичні екскурси походження страв та їх назв, а також з огидою проглядала всю ту дику західнякам всячину, що її наминають китайці (смажені коники, качині пупи, скорпіони на шпажках), ну і з подвійним сумом читала про звичайне м’ясо, яке вже не вживаю, та й екзотичне (привіт “Країна вина” Мо Яня, я з кожним роком тебе все краще розумію, хоч ти і не менш огидна). Попри це все, книга справді класна, і якщо ви любите культуру їжі та/або Китай, вона вам сподобається.

Моя читанка і остання за жовтень прочитана новинка – екзотична, винахідлива, прикладна і смачна. Це книга Катерини Завертайло (за одне прізвище можна полюбити цю дівчинку) «Мурахи лізуть на дерево» від видавництва «Сафран». Хто любить кулінарні подорожі та гастрономічні пригоди – то це для вас. Бо перед нами – її Величність Китайська кухня! Я хотіла мати цю книгу, щоб задовольнити свій суто професійний (письменницький) інтерес: як писати про те, про що вже писано-переписано? Але в цьому випадку «писано-переписано» – не в Україні і не для українського читача. І хочу сказати, що від книги авторки я отримала а) неповторний крос-культурний досвід і б) справжнє читацьке задоволення. Ми знаємо, що всі загорнені в тісто начинки невеличкого розміру (вареники, равіолі, пельмені) – наслідки Великого китайського шляху, а хто винайшов їх – китайські пельмешки-дзяодзи? До речі, винайшов не кухар, а лікар. Здивувалися? Що робити, якщо ти прийшов в китайський ресторан, а там купа страв з незрозумілими підписами? Лайфхаки – у книзі. Як урізноманітнити своє повсякденне меню з буденними продуктами, але зі східно-азійським колоритом? Що китайці роблять з качиними пупами? А як по-різному готують чай в різних регіонах країни? А хочете опинитися в кварталі з ароматною вуличною їжею? І не в одному? І навіть відчути запах? Тоді вам сюди – до книги Катерина Завертайло «Мурахи лізуть на дерево». А ще одне дуже важливе зауваження: обрамлення книги подяками. Щось ритуально-китайське в цьому є. Особливо зворушило як авторка відгукується про свою «велику кашмірську родину», яка дарувала Каті (дорогі родичі українських письменників, зверніть на це увагу!!!) «години повної тиші, коли «Катя пише книжку!»» З нетерпінням чекаю від Каті нову книжку з крос-культурним акцентом – на цей раз про кашмірську кухню.