Життя в Сахарі у 70-х роках очима тайванки. Безліч коротких автобіографічних оповідок, що вповні розкривають всі нюанси побуту, вірувань, звичаїв народу сахараві, а ще шаленого характеру самої Саньмао, яка просто взяла і поїхала в пустелю, бо закортіло. Лікувати жінок, які не можуть піти до лікаря-чоловіка? Навчати неосвічених багатодітних матерів звідки беруться діти? Разом з чоловіком-іспанцем ділитися всім надбаним з найзлиденнішими? Рятувати із сипучого піску посеред ночі застряглого коханого, тоді ледь не бути зґвалтованою бедуїнами, тікати від них на джипі? Навчатися водінню постфактум і складати іспит перед зграєю в’язнів? Здається, в цій книзі є все. (Жодного разу не злякатися, жити моментом, йти вперед, вірити в себе). Для мене насамперед — про сильну жінку, яка робить те, чого прагне, про гордість за власну культуру переплетену з цікавістю й толерантністю до ближньої, та неймовірну важливість освіти.